Життя кожної людини сповнене різноманітних труднощів та випробувань. Тому православні християни, переносячи та долаючи їх, постійно звертаються за молитовною допомогою до святих угодників Божих. Великий сонм святих Православної Церкви: пророків, апостолів, святителів, мучеників, преподобних і праведників. Однак, серед них особливим чином виділяється святитель Миколай Чудотворець, до якого православні християни звертаються найчастіше і найбільше. В чому ж причина такої великої та величної слави святого Угодника Божого, святителя Миколая?

Чим він виділяється серед інших святих? Чому люди особливим чином вшановують цього святого та від глибини серця покладаються на його молитовну підтримку? Завдяки чому св. Миколай здобув таку особливу ласку та благовоління Боже? На ці питання дає відповідь житіє св. Миколая, архієпископа Мір Лікійських, в якому підкреслюється. що він був пастирем особливо відданим служінню своїй пастві та усім, хто звертався до нього за допомогою і підтримкою.

Уже від самого народження, будучи плодом невтомних молитов своїх благочестивих батьків Феофана та Нонни, які пообіцяли Богу посвятити свою дитину Його служінню, св. Миколай виховувався в особливих духовних обставинах. Його віруючі батьки зуміли передати сину свою глибоку любов до Бога та людей. Вони прищеплювали йому усі християнські чесноти, оберігаючи його душу від руйнівного впливу цього світу. Це допомогло йому уже в юнацькому віці стати досить зрілою духовною людиною. Про це красномовно свідчить його житіє, в якому говориться: «Будучи юнаком, він виявляв схильність до строгого стримування та усамітненого життя, віддалявся від світських забав та розваг, часто відвідував храми Божі і з любов’ю вивчав Святе Письмо під керівництвом свого дяді Миколая, єпископа Патарського». Тому справедливо про юного св. Миколая стверджується: «Служачи Господу, юнак горів духом, а досвідченістю у питаннях віри був подібний старцю, чим викликав дивування та глибоку повагу віруючих».

Звісно, що в такому духовно розвинутому юнаку віруючі бачили майбутнього пастиря, яким він і став, досягнувши зрілого віку. Маючи таку велику любов до Бога та людей, св. Миколай став особливо милосердним та жертовним священиком, віддаючи себе повністю своїй пастві. Про його спів-страждання знедоленим особливим чином свідчить випадок, коли св. Миколай врятував батька з трьома доньками, що потрапили в злидні, від розпусного життя його доньок, таємно підкинувши їм три вузлики із золотом.

Однак після поклоніння святиням у Святій Землі св. Миколай відчув палке бажання віддалитися у пустелю, та Господь його кликав повернутися на Батьківщину. Але повернувшись додому, він знову шукав усамітненого життя і хотів обрати чернечий шлях, вступивши до Сіонської обителі у його рідному місті Патарах, Лікійської області у Малій Азії. Та й на цей раз Господь його зупинив, кажучи йому: «Миколаю, не тут та нива, на якій ти повинен принести плід, що Я очікую; але повернись та йди у світ, і нехай буде прославлене в тобі ім’я Моє». При цьому у видінні Господь подав йому Євангеліє, а Пресвята Богородиця – омофор, вказуючи на його майбутнє архіпастирське служіння, яке він незабаром прийняв після обрання його єпископом Мір Лікійських. Та й саме обрання його у єпископи було чудесним, бо одному із єпископів Собору, що обирав нового архіпастиря Мір Лікійських, у видінні був вказаний той, кого обирає Бог – святий Миколай.

Ставши архієпископом Мір Лікійських, свят. Миколай, ще з більшим натхненням продовжував служіння своїй пастві, повністю жертвуючи себе людям. «Двері його дому були відкриті для всіх, - говориться в його житії, - кожного він приймав з любов’ю та радістю, стаючи для сиріт батьком, для вбогих – годувальником, для плачучих – утішителем, для пригноблених – захисником». Це служіння усім, що в потребах перебувають, знедоленим та страждаючим, свят. Миколай зміг нести завдяки своєму аскетичному життю, сповненому постійних обмежень та утримувань, задовольняючись завжди усім найпростішим та найнезначнішим: пісною їжею, простим одягом. Це усе робило його ангелом у тілі, небесною людиною, готовою до найскрутніших обставин у житті та служінні. Тому благодать Божа супроводжувала його завжди, в усіх його діях та трудах, завдяки чому св. Миколай міг допомагати  усім потребуючим його духовної підтримки.

Ось чому, хоч служіння його проходило серед несприятливих обставин, у важкий для Церкви час, свят. Миколай завжди його здійснював успішно та плідно. Передусім, його служіння почалося під час гонінь на Церкву Христову імператора Діоклетіана. Та навіть, перебуваючи у в’язниці разом з багатьма християнами, св. Миколай і тут своє пастирське служіння ніс всестороннє, укріплюючи ув’язнених у вірі, та утверджуючи їх у сповіданні Христа перед гонителями, показуючи їм приклад у цьому. Однак, Господь уберіг його від мученицької кончини, якої від прагнув, для подальшого архіпастирського служіння та подання взірця любові й жертовності. Свят. Миколай не тільки наполегливо просвічував язичників та боровся з аріанською єрессю, але й постійно допомагав утверджуватися християнству. Він став прямо символом утвердження Євангелія в серцях віруючих, захисником Божої правди та істини. Тому св. Миколай ще за життя подавав свою благодатну підтримку не тільки тим, які прохали його, приходячи до нього, але й тим, які у молитві зверталися за його допомогою, перебуваючи далеко від Мір Лікійських. Так в житії св. Миколая дійшло до нас передання про те, що він зберіг від смерті трьох воєначальників, засуджених несправедливо до страти. Вони, знаючи прекрасно духовну силу свят. Миколая, звернулися до нього у молитві, і св. Угодник Божий, з’явившись уві сні рівноапостольному Костянтину, наказав йому звільнити несправедливо осуджених.

Тому не тільки за життя, а ще більше після його блаженної смерті, до св. Миколая почали звертатися віруючі люди, від глибини серця благаючи його допомоги, і він завжди подавав їм свою підтримку, маючи цю велику дерзновенність перед Богом через свою жертовність й любов до Бога та людей. До нього звертались усі зі своїми труднощами та проблемами, бідами та нещастями, але найбільше на нього уповали ті, що перебували серед надзвичайно важких обставин, й особливо ті, що уже не бачили ніякої можливості на порятунок, не знаходили жодного шляху виходу з недолі. І це передусім мореплавці, які часто під час бурі, не маючи жодної надії на спасіння, взивають з усією силою душі до св. Миколая та отримують за його молитвою допомогу.

Цей св. Угодник Божий настільки став для християн дорогим, що, коли нависла загроза знищення його св. мироточивих та багатозцілюючих мощів з боку іновірних в Мір Лікійських, віруючі люди м. Барі, яким свят. Миколай з’явився та велів рятувати його мощі, забрали їх із Мір Лікійських і перевезли їх у своє місто 9 (22) травня 1087 року. Тому ця дата так само урочисто святкується як і свято свят. Миколая 6 (19) грудня. Хай св. Миколай за нашим проханням до нього завжди буде у нашому серці підкріплюючим нас та постійно підтримуючим у всіх наших не тільки труднощах та випробуваннях, але й здобутках та успіхах, передаючим нам свою духовну силу та любов.

Протоієрей Микола Макар